Хусейн Халід

У час, коли людське серце постійно захоплюється швидкоплинними принадами цього світу, вчення Обітованого Месії та Махді, Хазрата Мірзи Гулама Ахмада (мир йому), служить божественним дороговказом, спрямовуючи душу до її справжнього Творця.

Спрямованість до Аллаха є самою метою людського існування. Через свої одкровення, праці та особистий приклад Обітований Месія (мир йому) осяяв шлях, який перетворює віруючого з людини, що лише формально виконує релігійні обряди, на справжнього люблячого Бога.

Справжня сутність спрямованості: серце, що тягнеться до свого Улюбленого

Визначаючи сутність божественної любові, Обіцяний Месія (мир йому) відкинув уявлення про те, що любов до Бога є лише удаванням або сукупністю ритуальних дій. У своїй книзі «Світло Священного Корану» він пояснює:

«Слід розуміти, що любов — це не те, що можна створити штучністю чи удаванням; навпаки, вона є однією з природних людських сил. Сутність любові полягає в тому, що серце притягується до чогось через захоплення ним. І так само, як справжні властивості будь-якої речі повністю розкриваються на вершині її розвитку, так і справжні чудеса любові стають очевидними тоді, коли вона досягає своєї вершини й досконалості». («Світло Священного Корану», книга друга, с. 130)

Таке природне тяжіння серця є універсальною людською здатністю. Сам Коран свідчить про силу цієї здатності, навіть коли вона спрямована неправильно, говорячи:

«І серця їхні були пройняті [любов’ю до] тельця». (Сура «Аль-Бакара», 2:94)

Коли ж ця величезна здатність спрямовується до Творця, Обітований Месія (мир йому) пояснює, що людина природно починає тяжіти до якостей свого Улюбленого і зрештою сама стає відображенням Божественного світла. Він пише:

«Насправді, коли людина палко любить когось, це так, ніби вона вбирає в себе свого улюбленого, переймаючи його якості та характер. Чим сильніша любов, тим сильніше природне прагнення до якостей улюбленого, аж поки людина не стане його дзеркальним відображенням.

Саме тому той, хто любить Бога, настільки, наскільки це дозволяють його можливості, отримує Світло, притаманне Божій Сутності. А ті, хто люблять сатану, набувають темряви, властивої сатані». («Світло Священного Корану», книга друга, с. 131)

Притягнуті до Божественної краси

Обіцяний Месія (мир йому) часто наголошував, що людська душа від природи прагне краси, а найвищою красою є краса Бога. Він стверджував, що серце природно тяжіє до прекрасного, і споглядання краси породжує любов. Божа краса, пояснював він, полягає в Його Єдності, Його Величі та Його Славі. («Філософія вчення ісламу», с. 162)

Ця спрямованість була характерною рисою й самого життя Обіцяного Месії (мир йому). Він природно прагнув до Бога — стану, якого досяг завдяки Божій милості та своїй повній покорі Святому Пророку (мир і благословення Аллаха йому). Його життя стало живим свідченням того, що коли серце пізнає справжню Красу Всевишнього, воно не може не тягнутися до Нього.

Шлях від обов’язку до відданості

Як віруючому виховати в собі таку спрямованість? Обітований Месія (мир йому) описав три окремі етапи духовної подорожі людини до Бога, коментуючи коранічний аят:

«Воістину, Аллах наказує справедливість, доброчинність і щедрість до близьких». (Сура «Ан-Нахль», 16:91)

Перший етап — ‘адль (справедливість). Він означає слухняність Всемогутньому Аллаху з почуття справедливості, адже Він створив людину, виховує її та постійно піклується про неї. Це Його право, щоб людина також була Йому покірною. Але якщо людина має глибше розуміння, вона не повинна коритися лише тому, що Бог має таке право.

Другий етап — іхсан (доброчинність). Аллах є Благодійником, Чиї милості безмежні. Постійні роздуми над Його благодіяннями утримують образ Благодійника перед очима людини. До поняття іхсан також належить поклоніння Богові так, ніби ти бачиш Його або усвідомлюєш, що Він спостерігає за тобою.

Останній етап — іта’ї зіль-курба («давати, як близькому родичу»). Його суть полягає в тому, що людина настільки усвідомлює Божі благодіяння і поклоняється Йому, відчуваючи Його безпосередню присутність і розуміючи Його як свого Особистого Благодійника, що в її серці народжується особиста любов до Бога.

Тепер вона не лише бачить Бога під час поклоніння, але й знаходить у цьому справжню насолоду, подібно до того, хто щиро любить. Усі егоїстичні бажання зникають, поступаючись місцем особистій любові до Бога. Обіцяний Месія (мир йому) підкреслював, що саме на цьому третьому етапі прагнення до Аллаха стає незламним. Людина вже поклоняється не лише через почуття обов’язку чи навіть вдячності, а тому, що Сам Бог і Його благовоління стають найвищою метою її життя. («Світло Священного Корану», книга друга, сс. 139–143)

Біль віддалення і захист істігфару

Однією з ознак справжньої любові є страх розлуки. Обітований Месія (мир йому) навчав, що коли душа по-справжньому спрямована до Аллаха, навіть найменше віддалення від Нього стає нестерпним.

«Однією з ознак справжньої любові є те, що закоханий боїться навіть самої думки про розлуку зі своїм улюбленим. Він вважає себе приреченим через найменшу свою провину, а невдоволення улюбленого сприймає як смертельну отруту. Його також охоплює сильне прагнення до зустрічі зі своїм улюбленим, а відсутність і розлука ніби забирають у нього життя. Саме тому він вважає гріхом не лише ті вчинки, які звичайні люди називають гріхами — такі як убивство, перелюб, крадіжка чи неправдиве свідчення, — але навіть найменше віддалення від Бога або найменшу прихильність до чогось іншого, окрім Нього. Тому він постійно просить прощення (істігфар) у свого Вічного Улюбленого. Оскільки він не може змиритися навіть із миттєвою розлукою з Ним, найменша недбалість, що виникає через людську слабкість, здається йому величезною горою гріха». («Джерело християнства», с. 57)

Це глибоке пояснення по-новому розкриває значення істігфару. Для справжнього люблячого Бога істігфар — це не просто прохання про прощення великих гріхів, а постійна молитва про захист від духовної слабкості, яка могла б спричинити хоча б миттєве віддалення від Улюбленого.

Дерево віри: вкорінене чи вирване?

Щоб показати руйнівні наслідки серця, яке не спрямоване до Аллаха, Обітований Месія (мир йому) використав яскраву метафору дерева.

«Насправді гріх — це отрута, яка виникає тоді, коли людина не слухається Бога, не любить Його палко і не згадує Його з любов’ю. Людина, чиє серце віддалилося від Божої любові, подібна до дерева, вирваного із землі, яке більше не може вбирати воду, тому день за днем всихає і незабаром втрачає всю свою зелень. Гріх спустошує людину так само, як посуха губить дерево». («Чотири запитання християнина та відповіді на них», сс. 2–3)

Водночас він пояснював, що так само, як дерево з глибоким корінням легко вбирає воду й позбавляється шкідливих речовин, так і серце, яке живиться водою Божественної любові, здатне очиститися від отрути гріха. Отже, ліками від духовної посухи є не лише сила волі, а відновлення міцного й люблячого зв’язку з Богом.

Привернути світ до Аллаха

Спрямованість серця самого Обітованого Месії (мир йому) до Аллаха не була особистою духовною подорожжю. Вона стала магнітною силою, яка привела до Бога тисячі людей. Проголошуючи мету свого приходу, він писав:

«Бог послав мене у світ для того, щоб через лагідність, любов і доброту я привів до Бога та Його святого керівництва людей, які заблукали, і щоб допоміг їм стати на правильний шлях за допомогою Божественного світла, дарованого мені». («Тір’як-уль-Кулуб», Рухані Хазаїн, т. 15, с. 143)

У своїй книзі «Ноїв ковчег» він із палким закликом звертався до світу, зануреного в матеріалізм:

«Яким нещасним є той, хто навіть тепер не усвідомлює, що існує Бог, Який має владу над усім. Наш рай — у нашому Богові. Найвища наша насолода — в нашому Богові, бо ми побачили Його і знайшли в Ньому всяку красу. Це багатство варте того, щоб здобути його, навіть якщо доведеться віддати за нього життя. Цей рубін вартий того, щоб придбати його, навіть якщо доведеться пожертвувати самим собою. О ви, позбавлені цього! Поспішайте до цього джерела, бо воно втамує вашу спрагу. Саме це джерело життя врятує вас. Що мені робити? Як донести цю добру звістку до людських сердець? У який барабан мені бити на вулицях, щоб проголосити: ось ваш Бог, — аби люди почули? Які ліки прикласти до людських вух, щоб вони почали слухати?» («Ноїв ковчег», с. 35)

Висловлювання Обітованого Месії (мир йому) про спрямованість до Аллаха пробуджують душу від духовного сну. Вони навчають нас, що справжня віра — це не безжиттєвий ритуал, а живий і палкий зв’язок із Творцем. Вона вимагає від нас відмови від власного его, постійного прохання про Його прощення та такого наповнення серця Його любов’ю, щоб у своєму повсякденному житті ми відображали Його якості. Як постійно молиться Хазрат Халіфатуль Масіх V (нехай Аллах зміцнить його могутньою допомогою), нехай Аллах дасть нам змогу щиро звернутися до Нього, здобути Його любов і бути допущеними до садів Його благовоління.

Джерело: https://www.alhakam.org/the-promised-messiah-teachings-on-turning-to-allah