Азхар Горая
Обітований Месія (ас) пояснив, що розколювання Місяця було чудом, яке сталося за життя Святого Пророка Мухаммада (са). У сурі «Аль-Камар» Аллах свідчить про те, що це чудо відбулося, такими словами:
Наблизилася Година, і Місяць розколовся. І якщо вони бачать Знамення, то відвертаються і кажуть: «Це минуще чаклунство». Вони відкидають істину і слідують власним примхам. Але кожне веління Бога неодмінно здійсниться. (Сура «Аль-Камар», 54:2–4)
Обітований Месія (ас) пояснив, що це знамення засвідчене численними джерелами, а тому не можна заперечувати, що сталося щось надзвичайне.
У своїй праці «Сурма Чашм Ар’я» він написав, що Коран дійшов до мільйонів мусульман і немусульман за життя Пророка (са) та одразу після нього, однак навіть його противники не наважилися заперечувати, що це чудо відбулося. Їхнє мовчання, попри твердження про те, що сталося таке відкрите чудо, свідчить про те, що вони були очевидцями цієї події. Він написав:
«Якщо Святий Пророк (са), який публічно й відкрито проголосив твердження, що чудо розколювання Місяця сталося через нього і що невіруючі бачили це на власні очі, але відкинули це як чаклунство, — не був правдивим у своєму твердженні, тоді чому противники Святого Пророка (са), які жили в ту саму епоху і до яких ці повідомлення дійшли так само голосно й виразно, як звук барабана, залишалися мовчазними? І чому вони не закликали Святого Пророка (са) до відповіді, вимагаючи від нього: коли це ти розколов Місяць на дві частини і коли це ми назвали це чаклунством та відвернули свої обличчя від його прийняття? Чому вони зберігали мовчання до свого останнього подиху й тримали свої вуста закритими настільки, що так і покинули цей світ? Хіба це їхнє мовчання, яке цілковито суперечило їхньому стану ворожості та запалу суперництва, не дає впевненості в тому, що існувала якась серйозна обставина, через яку вони не могли нічого сказати, окрім як бути свідками прояву істини? І що це була за обставина? Це чудо проявилося в Мецці, а мусульмани тоді все ще були дуже слабкими, бідними й безпорадними. Дивовижним є також те, що навіть їхні сини чи онуки не виступили із запереченням, хоча вони були зобов’язані це зробити. Якби таке величезне твердження було лише вигадкою і стало відомим на сотні миль довкола, вони написали б книги для його спростування та видали й поширили б їх по всьому світу.
І в той час як серед тих мільйонів людей — християн, арабів, юдеїв тощо — ніхто не мав сміливості написати спростування, ті люди, які були мусульманами, відкрито давали свідчення очевидців перед тисячами людей. Їхні свідчення й донині записані в книгах тієї епохи. Це є ясним доказом того, що противники безсумнівно були свідками розколювання Місяця і для них зовсім не залишалося можливості написати спростування. Саме це змушувало їх мовчати, незважаючи на весь їхній галас і шум заперечення». («Сурма Чашм Ар’я», «Рухані Хазаїн», т. 2, с. 122–124)
Крім того, подія розколювання Місяця засвідчена в індуїстських писаннях та історичних джерелах. Він написав:
«Подія розколювання Місяця зустрічається навіть в авторитетних книгах індусів. В’яса Джі Сахіб пише в «Дхарма Парві» «Махабхарати», що в його епоху Місяць розколовся на дві частини, а потім знову з’єднався. І, ґрунтуючись на своєму безпідставному припущенні, він приписує це розколювання Місяця як чудо Вішвамітрі. Однак зі свідчення Пандіта Даянанда Сахіба та тверджень європейських дослідників випливає, що «Махабхарата» і «Пурани» тощо зовсім не є давніми; навпаки, укладання деяких «Пуран» відбулося лише вісімсот чи дев’ятсот років тому. Отже, цілком логічно припустити, що «Махабхарата» або ця подія в ній була записана після того, як люди стали свідками справжньої події розколювання Місяця — чуда Святого Пророка (са). А ім’я Вішвамітри було лише додане через безпідставну звичку, як це є давнім звичаєм індусів щодо їхніх предків.
Схоже, що слава про цю подію серед індусів усе ще була досить поширеною за часів автора «Таріх-е-Фірішта» («Історії Фірішти»). Це тому, що він в одинадцятому розділі своєї книги, спираючись на цю поширену славу або переказ, отриманий від індусів, розповідає, що в місті Дхар, розташованому поблизу річки Чамбал у провінції Малва (тепер, можливо, воно називається Дхаранагарі), раджа того місця сидів на даху свого палацу, коли раптом побачив, як Місяць розколовся на дві частини, а потім знову з’єднався. Після подальшого розслідування раджі стало зрозуміло, що це було чудо Аравійського Пророка (са), і згодом він став мусульманином. Люди тієї землі називають саме це причиною його навернення до ісламу, і це була добре відома подія серед індусів тієї місцевості, саме тому дослідник і автор записав її у своїй книзі». («Сурма Чашм Ар’я», «Рухані Хазаїн», т. 2, с. 126–127)
Щодо точної природи цього чуда, він переважно запропонував дві можливості: що це було різновидом затемнення або що це було видінням.
Щодо того, що це було різновидом затемнення, одного разу він сказав:
«Іншим величним чудом, дарованим Святому Пророку (са), було розколювання Місяця. Насправді розколювання Місяця було різновидом місячного затемнення, і воно відбулося за жестом Святого Пророка (са). Так само і в цю епоху Аллах Всевишній показав знамення місячного та сонячного затемнень». («Мальфузат» [англ.], т. 4, с. 129–130)
«Я вважаю, що це було різновидом затемнення. Я написав про це у своїй книзі «Чашма-е-Маріфат»». («Мальфузат», т. 10, с. 480)
Щодо того, що це було видінням, він написав у «Сурма Чашм Ар’я»:
«Також можливо, що завдяки святій силі Пророка (мир йому і благословення) ті, хто це бачив, отримали кашфі [видіння], і перед їхніми очима була постала форма розколу, який має відбутися ближче до Судного дня […]». (Сурма Хашм Ар’я, Рухані Хазайн, том 2, с. 277)
Тим, хто заперечував, що така подія є неможливою відповідно до законів природи, він відповідав, що їхній аргумент ґрунтується на хибній передумові, нібито ми володіємо повним знанням законів природи і що ці закони діють цілковито незалежно від особливої волі Аллаха або Такдіру. Він написав:
«Закон природи» не є встановленою, доведеною реальністю, перед якою ніщо інше не може встояти. Це тому, що під законом природи ми маємо на увазі ті дії Всемогутнього Бога, які проявилися природним чином або проявляться в майбутньому. Однак, оскільки Всемогутній Бог не втомився демонструвати Свої сили, а Його прояви природи не стали безсилими, не заснули, не віддалилися кудись, не були змушені якоюсь зовнішньою силою, яка стримує, і мимоволі відмовилися від дивовижних діянь майбутнього, залишивши нам лише виконання кількох століть (або зрозумійте це як щось навіть більше). Тому вся мудрість, філософія, література та знання диктують нам не вважати, що закони природи обмежуються кількома спостережуваними на даний момент силами, в яких все ще залишаються сотні неоднозначностей. Ми не повинні вперто наполягати, як невігласи, на тому, що дія Всемогутнього Бога ніколи не може перевершити наші спостережувані висновки, тому що це просто безглузде твердження, яке ніколи не було доведено і ніколи не може бути доведено».
Ми визнаємо, що релігія не є антитезою законів природи. Однак як ви можете змусити нас погодитися з тим, що людина вже охопила всі властивості природи? Чи існує якийсь доказ цього, чи ви бажаєте закрити людям роти лише твердженням? Цілком очевидно, що якби експерименти й спостереження, зафіксовані до сьогоднішнього дня, були правильними й повними, тоді для сучасних наук уже не залишилося б жодного простору для розвитку — хоча ви самі говорите, що двері сучасних наук відкриті назавжди. Я думаю: як такі речі можуть бути досконалими й абсолютними критеріями істини або мірилом остаточної реальності, коли ще залишається багато етапів їхнього власного повного розкриття, а ця складна, багатошарова загадка залишила навіть філософів приголомшеними й спантеличеними?» («Сурма Чашм Ар’я», «Рухані Хазаїн», т. 2, с. 93–94)
На цій підставі він дотримувався думки, що навіть буквальне, фізичне розколювання Місяця не можна було обґрунтовано виключати як можливість у межах законів природи.