Даніял Махмуд Ахмад

Настає момент, коли механічна й буденна рутина повсякденного життя, хоч і наповнює наш графік та гаманець, тихо залишає душу голодною. У такий час знайомство з книгою, яка змушує замислитися та змінює погляд на життя, справляє глибоке враження. Саме такою є книга «Пророк» лівансько-американського письменника Халіля Джебрана.

Уперше опублікована 1923 року, книга «Пророк» не лише витримала випробування часом, а й зберегла свою актуальність і популярність завдяки роздумам про любов, сім’ю, працю та людське співжиття. Проте, попри те що вона й досі надихає читачів, її афористичний стиль викликає запитання: чи може ця, на перший погляд, позачасова мудрість співіснувати зі складністю сучасного світу, особливо якщо врахувати, що твір був написаний понад сто років тому — у добу, яка порівняно з нашим цифровим століттям і сучасним рівнем розвитку здається майже примітивною.

Книга прагне наситити душу та спонукає читача до роздумів — саме так, як це обіцяють сучасні книги із саморозвитку. Однак вона робить це набагато сильніше. Замість того щоб повторювати звичні шаблони й поради, характерні для літератури цього жанру, «Пророк» подає свої настанови у формі витончених притч, які залишають у свідомості набагато глибший слід, ніж прості пояснення.

Водночас для людей, добре обізнаних зі своїми священними писаннями, ця книга може здатися радше художньою варіацією на теми священних текстів і релігійних учень, адже вона більше тяжіє до афористичності, ніж до справжньої глибини.

Сюжет

Події книги розгортаються у вигаданому світі. «Пророку» на ім’я Мустафа після багатьох років вигнання на острові Орфалез дозволяють повернутися на батьківщину. Коли жителі острова, які щиро полюбили мудрого духовного наставника, бачать корабель, що має відвезти його додому, вони збираються навколо нього й просять перед від’їздом поділитися останніми настановами.

Ті, хто запитує, і самі запитання

Один за одним до «Пророка» звертаються люди з різних верств суспільства, кожен ставить запитання на тему, яка його найбільше хвилює. У відповідь Мустафа дає поради й настанови у формі коротких проповідей, наповнених висловами, що легко запам’ятовуються й заслуговують на цитування.

Коли багатий чоловік просить його розповісти про «Дарування» (тобто благодійність), «Пророк» пояснює, що краще давати ще до того, як тебе попросять, адже справжня щедрість народжується з розуміння. Далі він говорить:

«Усе, що ви маєте, одного дня буде віддане; тому віддавайте вже тепер, щоб час дарування належав вам, а не вашим спадкоємцям».
(Халіль Джебран, Пророк, 2002, с. 27)

І справді, ніхто не забирає своє багатство із собою у наступне життя, тому благодійність сьогодні є чудовою нагодою здобути Божі благословення.

Водночас до таких порад слід ставитися обережно й правильно їх розуміти. Якщо довести цю думку до крайності, вона суперечитиме вченню Пророка Мухаммада (са), який навчав залишати дітям певне майно й спадок, щоб вони не стали жебраками. (Сахіх аль-Бухарі, Кітаб ан-нафакат, хадис 5351)

Коли ж один із промовців просить його висловитися про свободу, «Пророк» відповідає, що те, що людина називає свободою, насправді теж є кайданами, адже:

«Коли одна тінь зникає, світло, що залишається, стає тінню для іншого світла».
(Халіль Джебран, Пророк, 2002, с. 55).

Безперервна боротьба за щось краще, більше або дорожче може призвести до того, що людина постійно відсуває свої цілі дедалі далі. Досягнута мета стає лише новим обмеженням у погоні за наступною.

Попри те що ця думка здається мудрою, її варто розглядати в конкретному контексті. Чи погодиться людина, яка живе в умовах сучасного рабства або жорстокого пригнічення, що немає сенсу прагнути свободи лише тому, що вона замінить одні кайдани іншими? Відповідь у кожного буде різною.

Далі літній священник просить Мустафу висловитися про релігію. «Пророк» запитує його, чи говорив він коли-небудь про щось інше, окрім релігії, і додає:

«Ваше щоденне життя — це ваш храм і ваша релігія. Кожного разу, коли ви входите до нього, входьте всією своєю сутністю».
(Там само, с. 88)

Інакше кажучи, не варто відокремлювати релігію від повсякденного життя й власного характеру. Вона має бути присутньою в кожному русі, кожній думці й кожному вчинку людини протягом дня.

Загальний зміст цієї думки добре узгоджується з ісламським богословським та етичним світоглядом.

По суті, усі поради, які Мустафа дає жителям Орфалеза, можна назвати тим, що ми називаємо релігією. Ця ідея дуже близька до вислову Пророка Мухаммада (са):

«Релігія (дін) — це щира порада».
(Сахіх Муслім, Кітаб аль-іман, хадис 55а)

Саме такий висновок може зробити читач, коли читає поради, які «Пророк» дає матері, що тримає на руках дитину й питає про виховання дітей, землеробові, який запитує про працю, або юристові, який цікавиться законом. І це лише кілька прикладів із багатьох.

Заключні зауваги

Зрештою, коли всі запитання поставлено й відповіді дано, «Пророк» дякує капітанові корабля за його терпіння. Після завершальної проповіді він звертається до людей, які зі сльозами проводжають його, словами:

«Ще трохи, лише мить відпочинку на вітрі — і мене народить інша жінка».
(Халіль Джебран, Пророк, 2002, с. 108)

Ці слова можуть нагадати читачеві коранічний аят:

«Воістину, Іса перед Аллахом подібний до Адама».
(Сура «Аль-Імран», 3:60)

Вони підкреслюють думку про те, що Божі пророки знову й знову з’являються протягом історії людства, несучи схожі риси, характер і вчення. Послання та його Джерело залишаються незмінними, хоча сам посланець може бути іншим.

Погляд читача

Прекрасний поетичний стиль письма Халіля Джебрана дарує читачеві справжню естетичну насолоду. А уроки, викладені у книзі, хоча й були опубліковані понад століття тому, нагадують проповіді та повчання Пророка Іси (ас) і Пророка Мухаммада (са).

Проте не можна оминути того, що протягом усієї книги простежується певне змішування глибокої думки з афористичністю. Чи завжди вміння красиво висловити добру пораду у спрощеній формі є найкращим способом донесення істини? Чи, можливо, така манера сприймається лише як набір афоризмів або, висловлюючись різкіше, свідчить про недостатню глибину авторських пояснень?

Попри це, «Пророк», що налічує лише близько ста сторінок, можна прочитати за один вечір. Водночас, якщо читач прагне осмислити приховану в ньому мудрість, на роздуми над окремими сторінками чи розділами можуть піти дні.

З огляду на напрямок, у якому рухається сучасна цивілізація — епоха технологій, штучного інтелекту та матеріального прогресу, — подібна «їжа для душі» буде ставати дедалі більш затребуваною.

Тому книга «Пророк», яка вже давно стала світовим бестселером і розійшлася накладом понад 100 мільйонів примірників, найімовірніше, й надалі залишатиметься у друці, а також зміцнюватиме репутацію Халіля Джебрана, якого після Шекспіра та Лао-Цзи часто називають третім найбільш продаваним поетом в історії.

Для читачів, які шукають насолоди від ліричного стилю та духовної мудрості, «Пророк» залишається твором, що не втрачає своєї цінності. Однак для тих, хто очікує насамперед практичних життєвих порад, ця книга може здатися надто спрощеною.

Джерело: https://www.alhakam.org/the-prophet-book-review