У ієрархічному суперництві тваринного царства людське тіло аж ніяк не є чимось винятковим. Насправді воно незначне. У порівнянні з іншими тваринами наше тіло не є найкращим ні в чому — гепард бігає швидше, риби плавають краще, бджоли є кращими виробниками, а майже кожна дика тварина сильніша за людину.
Проте вся існуюча філософія і теологія погоджуються з тим, що людина стоїть на вершині ланцюга буття. Священний Коран також визнає той факт, що лише людина змогла понести тягар божественного веління, який не змогли понести ні небеса, ні земля, ні гори.
Що ж тоді робить людину вищою і гідною уваги Творця, якщо ми навіть не можемо категорично стверджувати, що вона краща за інших тварин?
Реальність полягає в тому, що, попри нашу обмеженість у багатьох аспектах, ми володіємо тим, чого не має і не може мати жодна інша тварина: душею — і саме в ній приховані всі підказки.
Душа і свідомість
Кажуть, що ми не є істотами тіл, які мають душі; ми є істотами душ, що живуть у тілах. Саме тому ми відкидаємо тіло після смерті — воно залишається похованим під шарами землі або спалюється у палаючих печах — тоді як наші душі продовжують жити, хоч і способами, які ми ще не здатні повністю осягнути.
Священний Коран також пояснює, що ми майже нічого не знаємо про справжню природу душі. У ньому сказано:
وَیَسۡـَٔلُوۡنَکَ عَنِ الرُّوۡحِ ؕ قُلِ الرُّوۡحُ مِنۡ اَمۡرِ رَبِّیۡ وَمَاۤ اُوۡتِیۡتُمۡ مِّنَ الۡعِلۡمِ اِلَّا قَلِیۡلًا
«Запитують тебе про дух. Скажи: “Дух — виникає від веління Господа мого, але вам дано дуже мало знання про це”». (Сура Аль-Ісра, 17:86)
Людська душа є тим, що передусім відрізняє нас від інших творінь. Вона належить до категорії أمر (веління Бога), на відміну від тіла, яке належить до категорії خلق (творіння Бога). Вона є джерелом свідомості, порталом до потойбічного і надзвичайно могутньою сутністю.
«Ти не крапля в океані. Ти — цілий океан у краплі». Цей вислів, який часто приписують Джалал ад-Діну Румі, означає, що шкіра, яку ми носимо, — це крапля, а всередині неї замкнений цілий океан, який очікує на усвідомлення свого потенціалу, очікує на виконання свого призначення. Цей океан — те, що ми називаємо душею.
Пошук душею свого Творця
Як уже було сказано вище, людська душа не належить цьому світові; це духовна сутність, яка походить з іншого світу, тому цілком природно, що вона шукає за межами фізичного світу, прагнучи з’ясувати, як вона тут опинилася, хто її створив і з якою метою.
Священний Коран також свідчить про цю природну схильність людини вірити в існування вищої сили і природно підкорятися Їй. У ньому сказано:
وَاِذۡ اَخَذَ رَبُّکَ مِنۡۢ بَنِیۡۤ اٰدَمَ مِنۡ ظُہُوۡرِہِمۡ ذُرِّیَّتَہُمۡ وَاَشۡہَدَہُمۡ عَلٰۤی اَنۡفُسِہِمۡ ۚ اَلَسۡتُ بِرَبِّکُمۡ ؕ قَالُوۡا بَلٰی ۚۛ شَہِدۡنَا
«Ось твій Господь вивів із плоті синів Адама нащадків їхніх, змусивши свідчити про самих себе: “Чи не Я ваш Господь?” Вони сказали: “Так, ми свідчимо”». (Сура аль-Араф, 7:173)
У «П’ятитомному коментарі» написано:
«Цей вірш можна тлумачити як посилання на вроджену ідею людини про існування Верховної Істоти, Яка створила і керує всесвітом. Бог заклав цю ідею в саму природу людини, щоб через неї вона отримувала застереження і шукала шлях до свого Творця». (П’ятитомний коментар, том. 2, с. 1058)
Цей самий пошук відображений і в інших релігійних писаннях. Наприклад, у Псалмах читаємо:
«Як олень прагне до потоків води, так прагне душа моя до Тебе, Боже». (Псалом 42:1)
Подібно до цього, у Біблії сказано:
«Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, а все це вам додасться». (Матвія 6:33)
Пошук сенсу: пошук для всіх
Філософія, або пошук глибокого сенсу життя, часто вважається справою лише привілейованих та інтелектуалів. Проте правда полягає в тому, що пошук сенсу не обмежується лише інтелектуалами. Він призначений для кожного, хто здатен мислити, або принаймні для кожного, кому це достатньо небайдуже.
Безперечно, академічну філософію, з усім її жаргоном і складними концепціями, можна залишити привілейованим інтелектуалам, які мають розкіш часу та ресурсів, але сама суть філософії — ставити питання про те, хто нас сюди привів і чому, знати, що є правильним, а що неправильним, і з’ясовувати, ким ми є та ким повинні бути — усе це стосується кожного.
Тому, хоча не кожен має можливість сидіти і дискутувати про метафізику чи складні парадокси, кожен намагається розгадати загадку життя, хай навіть по-своєму. Бо у своїй основі філософія — це не просто вивчення теорій. Це прагнення до ясності, бажання надати сенс усьому цьому хаосу. Це пошук сенсу нашого існування не лише тому, що ми мусимо, а тому, що нам достатньо небайдуже для цього. І в цьому пошуку багато людей зрештою усвідомлюють, що ці питання виходять за межі самого «я».
Можливо, тоді правдою є те, що кажуть: справжня свідомість полягає у пізнанні Бога.
Усвідомлення Бога — мета існування
Багато людей живуть своїм життям, безцільно блукаючи. Жодної мети в житті, жодного способу її досягти. Вони просто живуть, чекаючи смерті.
Для пересічної людини XXI століття, яка не схильна до релігії, пошук сенсу життя абсолютно не пов’язаний із Богом чи релігією. На думку таких людей, кожен має різні цілі, які може реалізувати самостійно, не залучаючи Бога до цієї картини.
Хоча на поверхні ця ідея звучить цілком логічно, насправді це дуже короткозорий погляд, адже тоді ми всі повинні були б погодитися, що якщо мета життя Ісус Христос — спасіння духовного життя юдеїв, то «мета» життя Адольф Гітлер — знищення їхньої раси. І тоді ніхто не мав би права заперечувати будь-яку мету, яку люди вирішують надати своєму життю, залишаючи всю систему цивілізації просто руйнуватися зсередини.
Проте якщо ми приймаємо ідею Творця, Який не лише створює і формує, але й бере активну участь у фізичному, моральному та духовному вихованні Свого творіння, і від Якого значною мірою залежить їхнє існування, тоді питання стає легшим для розв’язання.
Всевишній Аллах говорить у Священному Корані:
وَمَا خَلَقۡتُ الۡجِنَّ وَالۡاِنۡسَ اِلَّا لِیَعۡبُدُوۡنِ
«І Я створив джинів та людей лише для того, щоб вони поклонялися Мені». (Сура аз-Заріят, 51:57)
Коментуючи цей вірш, Мірза Гулам Ахмад прекрасно пояснює:
«Очевидно, що людина не в змозі сама визначити мету свого життя, адже вона не приходить у світ за власною волею і не залишить його за власним бажанням. Вона є створінням, а Той, Хто створив її і наділив кращими та вищими здібностями, ніж усіх інших тварин, також визначив мету її життя. Незалежно від того, чи хтось осягне це чи ні, без сумніву, мета створення людини полягає у поклонінні Богові, пізнанні Бога та повній відданості Йому». (Філософія вчення ісламу, с. 158-159)
Немає жодного сумніву в тому, що багатство, процвітання, влада тощо, якими б великими і задовільними вони не здавалися, ніколи не здатні втамувати силу людської спраги до сенсу. Це також чітко вказує на те, що подібні речі не є головною метою людського існування. Далі він пояснює:
«Розумна людина може оцінити цю проблему також таким чином: мета всього визначається його найвищою функцією, за межами якої його здібності вже не можуть діяти. Наприклад, найвища функція вола — оранка, зрошення або перевезення. Його здібності не пристосовані ні до чого іншого. Отже, мета життя вола — лише ці три речі. Він не має сили робити щось інше. Але коли ми дивимося на здібності людини і намагаємося з’ясувати, якою є їхня найвища межа, ми бачимо, що вона шукає Бога, Всевишнього». ( ( Філософія вчення ісламу , с. 160)
Вплив Бога на життя людини
У більшості країн світу релігія стрімко втрачає свою актуальність, і причина очевидна — життя «релігійних людей» нічим не краще за життя нерелігійних. Це породжує сумніви і скептицизм у серцях деяких віруючих, тоді як інші мимоволі повністю залишають віру. Тож чому невіруючі повинні перейматися Богом, чиї щирі послідовники живуть не краще? Якщо усвідомлення і поклоніння Богові є метою нашого існування, то чому «вірні слуги» Бога страждають так само, як усі інші, або навіть більше?
Всевишній Аллах відповідає на ці питання, наводячи чудовий приклад:
لَہٗ دَعۡوَۃُ الۡحَقِّ ؕ وَالَّذِیۡنَ یَدۡعُوۡنَ مِنۡ دُوۡنِہٖ لَا یَسۡتَجِیۡبُوۡنَ لَہُمۡ بِشَیۡءٍ اِلَّا کَبَاسِطِ کَفَّیۡہِ اِلَی الۡمَآءِ لِیَبۡلُغَ فَاہُ وَمَا ہُوَ بِبَالِغِہٖ ؕ وَمَا دُعَآءُ الۡکٰفِرِیۡنَ اِلَّا فِیۡ ضَلٰلٍ
«До Нього звернена істинна молитва. А ті, до кого вони звертаються, крім Нього, зовсім їм не відповідають, подібно до того, хто простягає руки до води, щоб вона дійшла до його рота, але вона не доходить. І молитва невіруючих є лише марною». (Сура ар-Рад, 13:15)
Послання тут зрозуміле. Бог залишається таким, яким Він завжди був — завжди готовим піднести Своїх слуг до найвищого рівня людської досконалості. Але якщо хтось іде хибним шляхом і потрапляє до неправильного місця призначення, то хто винен?
Ті, хто поклав свою віру в «істинного Бога», визнав Його досконалі атрибути, залишався непохитним, тримався товариств праведних, безперервно молився і прагнув у Його справі, пожали плоди віри. І ця теорія залишається істинною сьогодні так само, як і в минулому.
Тому, хоча правда, що богобоязливі люди стикаються з випробуваннями — і навіть більше, ніж їхні менш релігійні сучасники — вони все ж живуть порівняно значно успішнішим і повноціннішим життям, ніж нерелігійні люди, чиї «життєві цілі» є суто матеріальними. Це тому, що душа, яка не належить цьому світові, не може бути повністю задоволена лише матеріальними речами.
Саме це вчення приносили всі пророки, і його істинність сьогодні стала ще очевиднішою, ніж будь-коли, оскільки люди всюди стають жертвами тривоги. Серед усього цього керівництво Священного Корану залишається незмінно актуальним:
اَلَا بِذِکۡرِ اللّٰہِ تَطۡمَئِنُّ الۡقُلُوۡبُ
«Воістину, у згадуванні Аллаха серця знаходять спокій». (Сура ар-Рад, 13:29)
Тож навіть якщо весь релігійний світ перебуває в смуті, проблема не в «шляху», а в людях, які «йдуть» ним.
Висновок
Є встановленим фактом, що, окрім людей, жодна інша тварина чи вид живих істот не зобов’язаний шукати сенс свого життя, адже вони не мають ні інтелекту, ні свідомості, необхідних для цього. Проте, на жаль, попри всі дари, якими нас наділено, ми не хочемо брати відповідальність за це. Схоже, ми забули, що кому багато дано, з того багато й спитають.
Ми постійно говоримо про Бога, але не знаходимо ні часу, ні зусиль, щоб говорити з Ним. Ми постійно звинувачуємо Бога в кожному нещасті, але хвалимо себе за кожен успіх. Ми постійно віддаляємося від Його світла, а потім звинувачуємо темряву в тому, що вона темна. Ми постійно закриваємо лінзу, а потім дорікаємо дзеркалу за те, що воно не відображає світло.
Тож, можливо, настав час усе виправити. Адже зрештою Той, Хто дав нам здатність мислити, безперечно очікує, що ми будемо нею користуватися.
Джерело: https://www.alhakam.org/the-search-for-meaning-human-consciousness