Після Великої війни у ​​світі виникли нові соціально-економічні системи. Капіталістична система пустила коріння в США та Західній Європі, тоді як фашизм набув популярності в Італії, а комунізм, також відомий як більшовизм, утвердився в Росії. Ці системи створили новий порядок соціальних та економічних структур. Однак вони виявилися недостатніми для комплексного вирішення потреб людства в усіх сферах життя.

Застосування цих систем призвело до зниження людського розвитку в певних областях. Наприклад, комунізм має тенденцію пригнічувати індивідуальний інтелект та ініціативу, перетворюючи людей на звичайні гвинтики машини. Це також суперечить релігійним принципам. Більше того, це зменшує стимули для багатих бути продуктивними, оскільки система вимагає від них віддавати свої надлишки уряду, залишаючи їх почуватися ображеними.

З іншого боку, капіталістична система поглиблює розрив у багатстві, роблячи багатих багатшими, а бідних біднішими. Багатство зосереджується в руках небагатьох, що призводить до економічної нерівності. Священний Коран розглядає це питання:

وَتَاۡکُلُوۡنَ التُّرَاثَ اَکۡلًا لَّمًّا وَّتُحِبُّوۡنَ الۡمَالَ حُبًّا جَم ًّا

«І ти повністю поглинаєш спадок [інших людей], і ти любиш багатство сильною любов’ю». (Сура аль-Фаджр, гл. 89: V. 20-21)

Відзначається, що і капіталізм, і комунізм ведуть до залежності від інших, а не сприяють індивідуальним зусиллям і боротьбі. Капіталізм прив’язує людей до ставки накопиченого багатства, тоді як комунізм прив’язує їх до ставки державного контролю, потенційно роблячи людей пасивними та самовдоволеними. (Печатка пророків [Сірат Хатам ан-Набіїн ], том III, стор. 60)

Ці системи не в змозі належним чином задовольнити основні людські потреби, які є фундаментальними для ісламського вчення. Священний Коран говорить:

اِنَّ لَکَ اَلَّا تَجُوۡعَ فِيۡہَا وَلَا تَعۡرٰي وَاَنَّکَ لَا تَظۡمَؤُا ف ِيۡہَا وَلَا تَضۡحٰي

«Тобі [передбачено], що ти не голодуватимеш і не ходитимеш роздягненим, не страждатимеш від спраги і від спеки!». (Сура Таха, гл. 20: V.119-120)

У цих віршах підкреслюється, що основним обов’язком цивілізованого уряду чи соціально-економічної системи є забезпечення основних життєвих потреб. Невиконання цього призводить до соціальних потрясінь і моральної деградації суспільства. Абсолютна економічна нерівність, коли одні верстви суспільства живуть у достатку, а інші голодують, має бути усунена для справжнього суспільного прогресу.

Ісламське вирішення соціально-економічних проблем

Іслам представляє комплексне рішення, яке адаптується до потреб кожної епохи, зберігаючи послідовні принципи, одночасно допускаючи гнучкість у застосуванні. Хазрат Мусліх-е-Мауда ра  окреслює чотири ключові принципи, які іслам встановлює для забезпечення добре організованого соціально-економічного уряду:

Скасування рабства:  Іслам скасував рабство 1400 років тому, задовго до інших цивілізацій. Він класифікує звільнення рабів як доброчесний вчинок в очах Бога. Навіть у випадках війни, коли взяття полонених у рабство було історично дозволеним, іслам наголошує на гуманному поводженні та заохочує їхню свободу через викуп або як акт доброї волі.

Заборона накопичувати гроші:  Іслам вимагає, щоб гроші завжди були в обігу. Його потрібно витрачати або інвестувати, щоб виконувати свою роль засобу обміну та сприяти комерційній та промисловій діяльності. Священний Коран висловлює різке несхвалення тих, хто накопичує багатство, не витрачаючи його:

وَيْلٌ لِّكُلِّ هُمَزَةٍ لُّمَزَةٍ الَّذِي جَمَعَ مَالًا وَعَدَّدَهُ

«Горе кожному насмішнику, наклепнику, який зібрав багатство та підрахував його». (Сура аль-Гумаза, глава 104: V.2-3)

Також у Священному Корані сказано:

وَالَّذِينَ يَكْنِزُونَ الذَّهَبَ وَالْفِضَّةَ وَلاَ يُنفِقُونَهَا فِي س َبِيلِ اللّهِ فَبَشِّرْهُم بِعَذَابٍ أَلِيمٍ

«А щодо тих, хто збирає золото і срібло та не жертвують його на шляху Аллаха, то сповістіть їм добру звістку про болісну кару!». (Сура ат-Тауба, гл. 9: V. 34)

Заборона відсотків:  багато соціально-економічних систем, зокрема капіталізм, значною мірою покладаються на відсотки. Іслам скасовує відсоток у всіх його формах, оскільки він заохочує накопичення та накопичення багатства в межах невеликої групи на шкоду іншим. Священний Коран говорить:

الَّذِينَ يَأْكُلُونَ الرِّبَا لاَ يَقُومُونَ إِلاَّ كَمَا يَقُومُ الَّذِي يَتَخَبَّطُهُ الشَّيْطَانُ مِنَ الْمَسِّ ذَلِكَ بِأَنَّهُمْ قَالُواْ إِنَّمَا الْبَيْعُ مِثْلُ الرِّبَا وَأَحَلَّ اللّٰهُ الْبَيْعَ وَحَرَّمَ الرِّبَا فَمَن جَاءهُ مَوْعِظَةٌ مِّن رَّبِّهِ فَانتَهَىَ فَلَهُ مَا سَلَفَ وَأَمْرُهُ إِلَى اللّٰهِ وَمَنْ عَادَ فَأُوْلَـئِكَ أَصْحَابُ النَّارِ هُمْ فِيهَا خَالِدُونَ يَمْحَقُ اللّٰهُ الْرِّبَا وَيُرْبِي الصَّدَقَاتِ وَاللّٰهُ لاَ يُحِبُّ كُلَّ كَفَّارٍ أَثِيمٍ

«Ті, хто пожирає лихву, воскреснуть лише так, як ті, кого своїм дотиком вразив шайтан. Це так, адже вони казали: «Торгівля схожа на лихварство;» та Аллах зробив торгівлю законною, а лихварство заборонив. Тож той, до кого приходить настанова від його Господа, і він відмовиться, тоді те [що він отримав] у минулому буде його; і його справа з Аллахом. А ті, хто повертаються до нього, то житлом таких буде вогонь і будуть вони там довіку. Аллах знищує лихварство і примножує милостиню. Аллах не любить тих, хто є затятим невіруючим і заклятим грішником». (Сура Аль-Бакара, гл.2: V.276-277)

Практика лихварства часто призводить до експлуатації бідних, увічнюючи їхню фінансову боротьбу.

Встановлення обов’язкових зборів і добровільних внесків:  хоча вищезазначені принципи гарантують, що багатство залишається в обігу, а не зосереджується в руках небагатьох, вони безпосередньо не стосуються подолання бідності. Щоб доповнити ці принципи, іслам запроваджує систему обов’язкових зборів і добровільних внесків яскравим прикладом яких є закят.

«Згідно з інститутом закяту, Ісламська держава зобов’язана стягувати податок у середньому 2,5% з усього багатства та капіталу, який перебував у володінні або під керівництвом оцінювача протягом одного року. Надходження від цього податку повинні бути спрямовані виключно на боротьбу з бідністю та підвищення рівня життя бідних. Слід зазначити, що цей податок стягується не лише з доходу чи прибутку, але й з капіталу та накопичень, так що іноді ці 2,5% можуть становити навіть 50% доходу чи прибутку, а у випадку накопичень, має бути виплачено з накопичених грошей. Це також заохочує інвестиції, оскільки, якщо у людини є певна сума грошей, накопичена в його руках або в кредиті, їй доведеться платити закят за ставкою 2,5% річних, так що поступово гроші почнуть зникати при сплаті податку. Отже, кожна нормальна людина змушена інвестувати свої гроші та пускати їх в обіг, щоб мати можливість виплатити оцінку із заробленого прибутку». (Новий світовий порядок ісламу, стор. 91-92)

Ця система не тільки забезпечує регулярний потік коштів для боротьби з бідністю, але й стимулює продуктивне використання багатства, вирішуючи проблеми економічної стагнації та концентрації багатства.

Хузур ра  пояснює переваги закяту:

«Це призводить до подвійної вигоди для громади, оскільки забезпечує обіг багатства і, таким чином, забезпечує роботу для всіх верств населення, а також забезпечує 2,5% капіталу та прибутків, отриманих на користь бідних». ( Там само, стор. 92)

Ця система вирішує питання високого рівня безробіття та сприяє економічній активності.

Важливо розуміти, що хоча іслам визнає право на приватну власність та індивідуальну власність, він одночасно вживає заходів, щоб запобігти надмірній владі чи впливу багатства на громаду.

Ісламська економічна система спрямована на створення умов миру та справедливості, одночасно сприяючи розвитку духу прогресу. Ретельний аналіз ісламських принципів показує, що вони сприяють цілісному миру та прогресу.

Важливо розуміти, що закят, будучи фундаментальною опорою ісламських економічних принципів, ніколи не був єдиним засобом вирішення суспільних потреб в ісламському правлінні. Історично ісламська влада запроваджувала додаткові податки та заходи для виконання своїх обов’язків.

Концепція сучасних національних держав з їхньою експансивною урядовою роллю є відносно нещодавньою розробкою. І в досучасному, і в сучасному ісламських суспільствах влада головним чином відповідає за боротьбу з бідністю та вирішення суспільних потреб. Ця відповідальність є постійним принципом в ісламському правлінні, незалежно від зміни форм державної структури з часом.

Важливо відзначити, що в ісламському правлінні влада завжди несла і продовжує нести відповідальність за те, щоб ніхто під її юрисдикцією не залишався в злиднях. Цей принцип виходить за межі простої благодійності та вважається основним обов’язком ісламського керівництва.

Однак іслам наполегливо заохочує добровільні внески не для того, щоб заповнити прогалини в соціальному забезпеченні, а як засіб для досягнення духовного зростання та близькості до Всемогутнього Бога. Цей духовний аспект підкреслюється в Священному Корані, який класифікує тих, хто витрачає свої багатства, як успішних віруючих:

الَّذِينَ يُؤْمِنُونَ بِالْغَيْبِ وَيُقِيمُونَ الصَّلاةَ وَمِمَّا رَزَقْنَاهُمْ يُنفِقُونَ والَّذِينَ يُؤْمِنُونَ بِمَا أُنزِلَ إِلَيْكَ وَمَا أُنزِلَ مِن قَبْلِكَ وَبِالآخِرَةِ هُمْ يُوقِنُونَأُوْلَـئِكَ عَلَى هُدًى مِّن رَّبِّهِمْ وَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ

«Ті, хто вірить у невидиме і дотримується молитви, і витрачає те, що Ми надали їм; і які вірять у те, що було відкрито тобі, і в те, що було відкрито перед тобою, і вони мають тверду віру в те, що [ще] буде. Саме вони слідують вказівкам свого Господа, і саме вони матимуть успіх». (Сура Аль-Бакара, гл.2: V.4-6)

Крім того, Аллах наголошує на важливості витрат у Його справі:

وَأَنفِقُواْ فِي سَبِيلِ اللّٰهِ وَلاَ تُلْقُواْ بِأَيْدِيكُمْ إِلَى التَّه ْلُكَةِ وَأَحْسِنُوَاْ إِنَّ اللّٰهَ يُحِبُّ الْمُحْسِنِينَ

«І витрачайте на шляху Аллаха, і не кидайте себе на загибель своїми руками, і робіть добро! Воістину, Аллах любить тих, хто творить добро». (Сура Аль-Бакара, гл.2: V.196)

Хазрат Мусліх-е-Мауд ра  пояснює цей вірш і каже:

«На додаток до обов’язкових податків ви повинні робити добровільні внески на допомогу бідним і не повинні, не виконавши цей обов’язок, забезпечувати своє знищення. Це означає, що ті, хто має надлишок багатства, не зазнають жодних реальних втрат, роблячи внесок у допомогу бідним, але якщо вони цього не зроблять, то самі будуть знищені». (Новий світовий порядок ісламу, стор. 111)

Це пояснення підкреслює потенційну долю економічних систем, де багаті не роблять добровільних внесків бідним, що призводить до їх власного остаточного краху.

Ісламська економічна система робить більший акцент на пошуку Божого задоволення через добровільні внески, а не покладається виключно на примусове оподаткування. Щоб виховати у мусульман почуття відповідальності, він запроваджує податок як форму поклоніння, одночасно заохочуючи добровільні внески для виховання співчуття до ближніх. Отже, вірш завершується словами:

وَأَحْسِنُوَاْ إِنَّ اللّهَ يُحِبُّ الْمُحْسِنِينَ

«І творіть добро; Воістину, Аллах любить тих, хто творить добро». (Сура аль-Бакара, гл. 2: V. 196)

Цей принцип був прикладом за життя Посланця Аллаха. На додаток до обов’язкового закяту, Святий Пророк са  іноді закликав робити добровільні внески, коли одного закяту було недостатньо для задоволення потреб громади. Сподвижники ра, розуміючи цю жертву як засіб досягнення близькості до Аллаха, принесуть свої багатства на благо Бога. Яскравими прикладами є Хазрат Абу Бакр ра  та Хазрат Умар ра , які принесли всі та половину свого багатства відповідно, коли Святий Пророк са  закликав робити добровільні внески.

Священний Коран підтверджує це розуміння:

وَمِنَ الأَعْرَابِ مَن يُؤْمِنُ بِاللّهِ وَالْيَوْمِ الآخِرِ وَيَتَّخِذُ مَا يُنفِقُ قُرُبَاتٍ عِندَ اللّهِ وَصَلَوَاتِ الرَّسُولِ أَلا إِنَّهَا قُرْبَةٌ لَّهُمْ سَيُدْخِلُهُمُ اللّهُ فِي رَحْمَتِهِ إِنَّ اللّهَ غَفُورٌ رَّحِيمٌ

«А серед арабів пустелі є ті, хто вірить в Аллаха і в Останній день і вважає те, що вони витрачають, засобом наближення до Аллаха і [отримання] благословень Пророка. Так, для них це, безумовно, спосіб наблизитися до Бога. Аллах незабаром допустить їх до Своєї милості. Воістину, Аллах Всепрощаючий, Милосердний». (Сура ат-Тауба, гл. 9: V. 99)

Ісламська система настільки всеохоплююча, що в ній навіть визначені категорії людей, на яких мають бути витрачені ці кошти, крім простого забезпечення базових зручностей. Аллах каже:

إِنَّمَا الصَّدَقَاتُ لِلْفُقَرَاء وَالْمَسَاكِينِ وَالْعَامِلِينَ عَلَيْهَا وَالْمُؤَلَّفَةِ قُلُوبُهُمْ وَفِي الرِّقَابِ وَالْغَارِمِينَ وَفِي سَبِيلِ ال لّهِ وَابْنِ السَّبِيلِ فَرِيضَةً مِّنَ اللّهِ وَاللّهُ عَلِيمٌ حَكِيمٌ

«Милостиня лише для бідних і нужденних, і для тих, хто цим займається, і для тих, чиї серця мають примиритися, і для [звільнення] рабів, і для тих, хто в боргах, і для справи Аллах, а для мандрівника — наказ від Аллаха. А Аллах Всезнаючий, Мудрий». (Сура ат-Тауба, гл. 9: V. 60)

Доходи від закяту були розподілені між згаданими вище групами. Історія раннього ісламу свідчить про успіх цієї системи. Святий Пророк са  та його вірні халіфи ра  керували цією системою безпрецедентним чином. Є розповіді про те, як Хазрат Умар ра  запровадив допомогу для немовлят, щойно вони народилися, демонструючи ретельність і суворість системи.

Принципи закяту та ісламські економічні вчення, запроваджені Святим Пророком Мухаммедом са  та його праведними халіфами ра , залишаються золотим стандартом для ісламських соціально-економічних систем. Їх застосування в ранній ісламській історії продемонструвало надзвичайний успіх у задоволенні потреб суспільства та забезпеченні економічної справедливості. Оскільки суспільства розвивалися, а економічні системи ускладнювалися, проблема полягає в тому, щоб ефективно застосувати ці позачасові принципи в сучасному контексті.

Застосування ісламських економічних принципів у наш час потребує божественного керівництва для забезпечення їх належного впровадження. Створені людиною системи часто виявляли обмеження та недоліки у вирішенні глобальних економічних проблем. Підхід, керований Богом, повинен ефективно виконувати цілі ісламського соціально-економічного вчення, надаючи допомогу бідним і зміцнюючи мир і задоволення для всього людства.

Ті, хто вірять у пророцтва Святого Пророка  щодо реформатора в останні дні, визнають, що одна з функцій Обітованого Месії полягає в тому, щоб забезпечити божественне керівництво в застосуванні ісламських принципів до сучасних глобальних проблем, включаючи економічні проблеми.

Аль-Васіят

У світлі сури аль-Бакара, гл.2: V.196, Хазрат Мірза Гулам Ахмад, Обітований Месія епохи, започаткував  схему аль-Васіят  у 1905 році. Ця схема мала на меті впровадження ісламських економічних принципів у спосіб, до сучасності, передуючи встановленню багатьох сучасних капіталістичних і соціалістичних систем.

Ця схема відповідає цим чотирьом основним вимогам ісламської соціальної та економічної системи:

Потреби всіх людей повинні бути забезпечені;

У досягненні першої мети не слід послаблювати мотивацію індивідуальних зусиль і підприємливості;

Система має бути добровільною і не повинна передбачати примусове позбавлення власності чи конфіскацію;

Система не повинна бути обмежена однією країною чи нацією, а повинна бути універсальною.

Таким чином, Обітований Месія оголосив  цю схему відповідно до потреб часу. Він стверджував, що ті, хто бажають Божого задоволення і раю, повинні присвятити від десятої до третини свого майна і доходів заради Бога. Він наказав, щоб майно, отримане таким чином, було спрямоване на зміцнення основ ісламу шляхом поширення вчень Корану, поширення ісламської літератури та створення ісламських місій. (Аль-Васіят, Умова № 2)

Він також зазначив: «Всі питання, що стосуються пропозицій про поширення ісламу, вдаватися в деталі яких буде передчасно, будуть оплачені з цих коштів». (Заповіт, стор. 27-28)

Хазрат Мусліх Модра пояснює: «Це явно означало, що всі цілі, які мали бути виконані за рахунок цих грошей, не могли бути повністю пояснені на той час. Однак незабаром мав настати час, коли світ мав закликати до Нового порядку. З усіх боків мали піднятися голоси, проголошуючи нові порядки. […] У той час наступник Обітованого Месії ас  оголосив із Кадіана: «Новий Порядок уже викладено в Аль- Васіят. «Якщо світ бажає йти шляхом миру та процвітання, єдиним шляхом до цього є введення в дію Нового порядку, викладеного в  Аль-Васіят». (Новий світовий порядок ісламу, стор. 122-123)

Це означає, що гроші та майно, отримані за цією схемою, будуть використані для впровадження ісламських вчень і їх реалізації. Цього можна досягти лише тоді, коли красу ісламського вчення оцінять і цінуватимуть у всьому світі.

Обітований Месія також  окреслив умови для управління коштами за цією схемою в цій книзі « Заповіт». Він заявив:

«Анджуман,  який контролює ці кошти, не має права витрачати їх на цілі, відмінні від тих, що стосуються цілей Джамаату Ахмадія, і з них мета поширення ісламу матиме перевагу над усіма іншими. І для Анджумана буде дозволено збільшувати ці кошти через торгівлю та комерцію за згодою членів». (Заповіт, Додаток, Умова 9, стор. 41-42).

Тобто було б доцільно, щоб Анджуман, повернувши десяту, восьму, п’яту чи третину майна людей у ​​них, збільшив кошти у своєму розпорядженні шляхом інвестицій.

Це вказує на те, що кошти призначені не лише для поширення ісламу, а й для підтримки соціальної та економічної системи світу.

Крім того, на відміну від інших систем, коли майно та кошти вилучені, їх можна повернути. Обітований Месія встановив, що якщо учасник схеми з будь-якої причини більше не бажає брати участь, його майно та кошти будуть повернуті. (Додаток, Умова № 12,  Заповіт, стор. 42)

Крім того, однією з умов є те, що адміністративний орган цього фонду має бути прозорим і справедливим у всіх своїх справах. (Додаток, Умова 13, там само)

Щоб забезпечити універсальність системи, Обітований Месія заявив, що дозволено допомагати віддаленим місцям і створювати дочірні установи адміністративного органу для полегшення управління коштами в кожному місці. (Додаток. Умова № 15, стор. 43)

Вирішуючи потенційні занепокоєння щодо зростання цієї системи, Обітований Месія сказав:

«Не думайте, що те, що я сказав, є немислимим. Ні, вони є Волею Того Могутнього, Хто є Господом землі і неба. Мене не хвилює, як будуть зібрані ці кошти, і я не сумую через те, як буде підняти такий Джамаат, який, натхнений своєю вірою, здійснить такі героїчні подвиги. Швидше я хвилююся, що після моєї смерті ті, кому будуть довірені ці кошти, можуть, побачивши їх надлишок, не спіткнутися і не закохатися у світ. Тож я молюся, щоб Джамаат завжди міг знайти таких чесних людей, які працюють лише для Бога». (Заповіт, стор. 28)

На завершення можна сказати, що ісламське рішення проблеми нерівності та людських потреб, прикладом якого є схема Аль-Васіят, пропонує комплексний та адаптований підхід до вирішення соціально-економічних проблем. Він поєднує божественне керівництво з практичним впровадженням, встановлюючи баланс між індивідуальними правами та благополуччям суспільства. Оскільки світ продовжує боротися з економічною нерівністю та соціальною несправедливістю, принципи, викладені в цій ісламській системі, забезпечують основу для створення більш справедливого та процвітаючого суспільства для всіх.

Джерело: https://www.alhakam.org/bridging-socio-economic-divides-islamic-principles-and-their-role-in-addressing-global-inequality/