Геноцид знову потрапляє в заголовки газет, став надто звичним терміном у нашому щоденному лексиконі. У цьому полягає ризик. Як і багато інших колись шокуючих концепцій – тероризм, масові розстріли тощо – слово «геноцид» може стати загальним терміном, його серйозність зменшиться через надмірне вживання та десенсибілізацію. Гострим прикладом є гучна глобальна тиша навколо геноцидного голоду, який розгортається в Судані. Ця тривожна тенденція підкреслює нагальну потребу прямо протистояти жаху геноциду та зібрати моральну мужність, щоб запобігти його повторенню.

Протягом історії людства руйнівна сила геноциду залишила за собою слід незбагненних страждань, смерті та травм. Геноцид представляє саму глибину людської розбещеності – навмисне та систематичне знищення етнічних, національних, расових чи релігійних груп шляхом таких дій, як масові вбивства, створення катастрофічних умов життя, запобігання народженню та примусове переміщення дітей.

Тим не менш, термін «геноцид» є відносно новим в історії людства для злочину такого величезного варварства. Його ввів лише в 1940-х роках польський юрист Рафаель Лемкін після нацистського Голокосту – термін походить від грецького «genos» (раса, плем’я) і латинського «cide» (вбивство). Лемкін намагався надати юридичну термінологію для опису цього звірства.

Жахи Голокосту, коли понад 6 мільйонів євреїв було систематично знищено по всій окупованій Німеччиною Європі, викрили насильство промислових масштабів, яке можуть вчинити сучасні національні держави. Це спонукало Організацію Об’єднаних Націй офіційно оголосити геноцид поза законом у 1948 році через Конвенцію про геноцид. Відповідно до Конвенції, конкретні дії, такі як вбивство членів групи, що перебуває під захистом, створення смертоносних умов життя, запобігання народженню та примусова передача дітей, потенційно становлять геноцид, якщо вони здійснюються з «наміром знищити» цю групу.

На жаль, Голокост не був ні першим, ні останнім геноцидом, який пошкодив людську спадщину 20- го століття. Лише кілька десятиліть тому Османська імперія здійснила геноцид вірменського населення з 1915 по 1923 роки, винищивши приблизно 1,5 мільйона етнічних вірмен.

Потім, у 1970-х роках, геноцидний режим червоних кхмерів убив приблизно 1,7 мільйона камбоджійців, які сприймалися як загроза комуністичній революції, через страти, тортури, голодування та примусову працю. Незважаючи на жахи злочинів, міжнародне співтовариство майже не втрутилося, щоб зупинити масові вбивства.

Така сама бездіяльність затьмарила реакцію на геноцид у Руанді в 1994 році. Світ спостерігав за тим, як екстремісти хуту систематично вбивали приблизно 800 000 тутсі та поміркованих хуту протягом лише 100 днів у божевільному насильстві. Миротворці ООН не змогли зупинити бійню. Так само етнічні чистки та геноцид під час боснійської війни є плямою на людстві. У 1995 році війська ООН покинули їх у Сребрениці, коли війська ООН покинули мусульманських чоловіків і хлопчиків.

У кожному разі глибоко вкорінена етнічна, релігійна та політична напруженість створювала умови для того, щоб правопорушники дегуманізувати та знищити цілі громади. Ці геноциди продемонстрували, як швидко нестабільність, цапи відпущення та авторитарні сили можуть скоординувати масові вбивства в шокуючих масштабах.

Навіть сьогодні вплив на покоління відбивається в цих суспільствах. Твердження про те, що злочини переступили межу геноциду, продовжують з’являтися в сучасних конфліктах, позначених сектантськими, етнічними та релігійними розломами.

Зовсім нещодавно, за іронією долі, спеціальний доповідач ООН щодо палестинських територій звинуватив Ізраїль у вчиненні актів геноциду проти палестинців у Газі під час ескалації бойових дій на початку 2024 року. Доповідач посилався на величезну кількість загиблих серед цивільного населення, масові поранення, затримання та нібито знищення інфраструктури нанесені ізраїльськими військами як доказ наміру фізично знищити палестинців як групу.

Ізраїль рішуче відкинув це звинувачення як таке, що не відповідає дійсності, заявивши, що його військові операції спрямовані проти бойовиків ХАМАС, а не цивільних. США також заявили, що не мають доказів геноциду з боку свого союзника. Тим не менш, звинувачення підкреслюють, що навіть у 21-му столітті привид геноциду продовжує висіти над давно тліючими релігійними та етнічними конфліктами.

За своєю суттю геноцид зрештою походить від їдкого менталітету «ми проти них», який дегуманізує цілі групи та робить колись немислиме насильство виправданим і необхідним. Щоб по-справжньому дотримуватися принципу «ніколи знову», необхідно усунути першопричини, такі як етнічна, міжконфесійна та політична напруженість, через справедливість, права людини та примирення, перш ніж вони метастазують у екзистенціальне насильство проти цілих народів.

Він вимагає встановлення жорстких механізмів відповідальності та глобальної політичної волі для достовірного розслідування та судового переслідування тих, хто організовує та здійснює геноцид. Воно змушує говорити сувору правду, навіть коли це політично незручно, відстоюючи людську гідність усіх груп, а не вибірково захищаючи союзників чи відводячи очі від звірств.

Прагнучи зміцнити правову базу конвенції про геноцид, Міжнародний суд ООН (МС) видав нове, уточнене визначення конкретних дій, які становлять геноцид.

Проте, якими б приємними не були судові вказівки Міжнародного суду, фундаментальною проблемою залишається дотримання букви та духу Конвенції про геноцид. Історично склалося так, що зібрати політичну волю, ресурси та керівництво для запобігання або припинення кампаній геноциду виявилося надзвичайно складним.

Ця сувора реальність була очевидною в неспроможності ООН рішуче втрутитися під час таких трагедій, як Руанда, і в постійному небажанні розслідувати, не кажучи вже про судове переслідування тих, хто достовірно звинувачується у вчиненні геноциду. Національні інтереси та геополітичні альянси часто витісняють гуманітарні імперативи.

Недавні дії Ізраїлю в наступі на Газу підкреслюють ці системні недоліки підзвітності. Незважаючи на висновки доповідача, залишається малоймовірним, що Ізраїль зіткнеться з будь-якими конкретними наслідками з боку ООН або її союзників, таких як Сполучені Штати.

Для того, щоб конвенція про геноцид мала справжні зуби, необхідні реформи для посилення багатонаціональних превентивних механізмів і можливостей інтервенції. Зрештою, незважаючи на важливе переосмислення та уточнення того, що таке геноцид, важливішим є неупереджене судження щодо цих найогидніших злочинів виключно на основі фактів і принципів прав людини – і вжиття конкретних заходів для запобігання їх скоєнню, незалежно від злочинця.

Темна історія геноциду затьмарює колективні досягнення, досягнуті людством. Протистояння жаху геноциду вимагає від суспільства моральної мужності та справжньої рішучості миру.

Джерело: https://www.alhakam.org/when-will-one-of-humanitys-gravest-crimes-be-confronted/