Джаліс Ахмад
У житті, якщо вам пощастить, ви можете натрапити на такі глибокі тексти, вірші та твори, які відчуваються як пробудження. Тексти, у яких здається, що слова серця були висловлені досконало, ніби відбувається розмова від серця до серця, а перо, яке допомогло створити їх, лише виступало посередником. Такі твори, незалежно від того, були вони написані сьогодні чи багато століть тому, продовжують нести позачасове послання і входять у ту сферу, де залишаються актуальними для сучасного читача. Вірш Худдам-е-Ахмадіят є одним із таких прикладів.
Написаний Хазратом Халіфатуль-Масіхом IV, Мірзою Тахіром Ахмадом (рх), коли він був ще юнаком, цей вірш відображає сутність відданості та служіння. Він описує дух жертовності, який завжди був пов’язаний з Ахмадійським Мусульманським Джамаатом.
Цей вірш — «Hain baadah mast, baadah aashaam-e-Ahmadiyyat» — особливо часто декламують під час іджтеми MKA. У ньому неодноразово вживаються слова «Khuddam-e-Ahmadiyyat», що означає «Слуги Ахмадії». Уже сама ця назва містить важливий урок. Бути членом Джамаату — це одне, але стати його слугою — щось значно більше.
Історичне тло цього вірша
Під час розділу Індії у 1947 році країна перебувала в хаосі. Мусульмани, сикхи, індуїсти та представники інших віросповідань були змушені залишати свої домівки й переселятися через щойно встановлений кордон між Індією та Пакистаном. Усе це відбувалося на тлі зростаючої небезпеки та насильства. Кадіан, де знаходився центр Ахмадійського Мусульманського Джамаату, також опинився у вирі цих подій.
Однак Джамаат ще раніше почав готуватися до можливої міграції. Після цієї трагічної сторінки історії — розділу країни — розпочалося переселення ахмаді з Кадіана до Пакистану. За кілька років до цього Хазрат Мусліх-е-Мауд (ра) описав видіння, у якому побачив себе таким, що залишає Кадіан і засновує новий центр. (Аль Фазл, 21 грудня 1941 року, с. 3)
Коли Джамаат переселився з Індії до Пакистану та заснував місто Рабва, ця місцевість ще не була тим зеленим і квітучим місцем, яке було показане Хазрату Муслх-е-Мауду (ра) у видінні. Тому він припустив, що, можливо, зелень, яку він бачив у своєму видінні, мала з’явитися завдяки їхнім власним зусиллям — через перетворення цієї горбистої місцевості на процвітаюче місто, місце прихистку і дім, де Джамаат міг би знову утвердитися та розквітнути.
Перша група ахмаді переселилася до Рабви 19 вересня 1948 року. Їхнім завданням було встановити тимчасові намети та облаштувати житло для тих, хто невдовзі мав прибути до Рабви, щоб будувати нове місто. Серед них був і молодий Сахібзада Мірза Тахір Ахмад (рх).
Щоб передати масштаб труднощів і відданості, пов’язаних із тим періодом, варто зазначити, що лише у квітні 1949 року вдалося успішно викопати першу криницю (A Man of God, с. 62). Це дає певне уявлення про величезну працю та труднощі, які довелося пережити тим, хто невтомно працював над заснуванням нового міста.
День за днем ахмаді невтомно працювали над розбудовою міста та перетворенням його на дім для всіх, хто прийде після них. Цей вірш, Худдам-е-Ахмадіят, відіграв важливу роль у підтриманні морального духу та натхнення. У місті були встановлені гучномовці для оголошень. Одного дня молодий Сахібзада Мірза Тахір Ахмад (рх) продекламував цей назм, щоб усі могли його почути. Хазрат Мусліх-е-Мауд (ра) також почув слова цього вірша і сказав, що саме такий запал і потрібний у такий час. Саме тоді мати юнака, Умм-е-Тахір, сказала Хазрату Мусліх-е-Мауду (ра), що це ваш син, Мірза Тахір Ахмад (рх), написав цей вірш і зараз читає його через гучномовець. (A Man of God, с. 63)
Короткі роздуми над віршем
Ті, хто добре знає мову урду, погодяться, що цей вірш містить слова та вислови, які важко перекласти. Навіть коли робиться спроба перекласти його англійською мовою, значна частина оригінального колориту урду неминуче втрачається. Тому я обмежуся розглядом лише трьох фрагментів цього вірша, які можна знайти у Калам-е-Тахір (с. 13–14).
Якщо уважно придивитися до слів цього вірша, стає зрозуміло, що в його основі лежить заклик до відданості, заклик до служіння і заклик до дії
تشنہ لبوں کی خاطر ہر سمت گھومتے ہیں
تھامے ہوئے سبوئے گلفام احمدیت
«Заради тих, чиї губи пересохли від спраги, ми мандруємо в усіх напрямках,
тримаючи в руках рожевий глек Ахмадії».
Послідовники Імама Махді представлені як люди, які отримали духовне керівництво — Jaam-e-Ahmadiyyat — і яким тепер доручено нести це керівництво іншим та служінням докладати зусиль заради справи ісламу.
Далі згадується відчуття місії та всесвітньої відповідальності.
ربوہ میں آجکل ہے جاری نظام اپنا
پر قادیاں رہے گا مرکز مدام اپنا
تبلیغ احمدیت دنیا میں کام اپنا
دارالعمل ہے گویا عالم تمام اپنا
«Нині наш нізам [система Ахмадійського Джамаату] продовжує діяти в Рабві,
але Кадіан назавжди залишатиметься нашим марказом [центром].
Наше завдання — поширювати Ахмадію по всьому світу,
увесь світ є полем нашої діяльності».
Вірш переходить від Рабви та Кадіана до твердження, що «увесь світ» є полем нашої діяльності, показуючи, що місія поширення Ісламу Ахмадія не обмежується Кадіаном, чи навіть Рабвою, чи будь-яким одним місцем, а покликана досягти людей усюди.
Третя частина — це нагальний заклик до дії.
اٹھو کہ ساعت آئی اور وقت جا رہا ہے
«Підведіться, адже година настала, а час минає».
Ближче до кінця цього вірша рядки передають заклик піднятися. «Підведіться, адже година настала, а час минає» — це чітко показує, що віра не може залишатися нерухомою; слуг Джамаату закликають підвестися, молитися, працювати та відповідати на виклики, з якими стикається іслам.
Для сучасних Худдам, особливо на Заході та з огляду на той політичний і глобальний клімат, у якому сьогодні перебуває світ, заклик «підвестися» є актуальним як ніколи. Звичайний мусульманин стикається з викликами не лише ззовні, а й зсередини: від мирських відволікань до відсутності мети. Спокуса відкладати свої обов’язки також є реальною проблемою, яку не можна ігнорувати. У світі, де увага стала новою валютою, нас закликають прокинутися від «мирського трансу», знайти Аллаха, шукати корисних знань і служити людству; адже віра без дії подібна до насінини, якій так і не дали прорости.
Зрештою, цей вірш залишає нам запитання: чи ми лише члени Ахмадійської громади, чи ми справді її слуги? Якщо людина, в ім’я Бога, розвиває в собі дух служіння та використовує свої здібності на благо інших, тоді заклик Худдам-е-Ахмадіят не залишиться лише прекрасним віршем із минулого; він виконає своє призначення і сьогодні, так само, як виконував його тоді: запалити глибоке прагнення служити цій благородній справі.
اٹھو کہ ساعت آئی اور وقت جا رہا ہے
«Підведіться, адже година настала, а час минає».
Джерело: https://www.alhakam.org/khuddam-e-ahmadiyyat-rise-for-the-hour-is-nigh