Дааніш Малік, Канада
Мені пощастило. Хоча ні, насправді — я благословенний. Залежить від того, кого запитати. Я народився в домі, де вірили в живого Бога. У Бога, який говорить і допомагає, коли ми Його потребуємо. У Бога, який відповідає, коли ми до Нього звертаємося.
У дитинстві обоє моїх батьків допомогли мені відкрити Бога. Мама показала мені Його люблячу сторону, турботливу та милосердну. А тато, навпаки, показав раціональну сторону Бога — того, хто виконує обіцянки й кого можна легко знайти.
Я досі пам’ятаю, як у дитинстві мені казали завжди шукати Бога в усіх аспектах життя. Щоразу, коли ми кудись їхали в подорож, ми починали з молитви. Якщо я відкривав новий телефон, батьки нагадували мені сказати Бісміллах (В ім’я Аллаха). Мої батьки мали хист завжди знаходити Бога навіть у найнепомітніших місцях, і вони закликали мене робити те саме.
Одного разу, підлітком, я летів додому. Рік щойно закінчився, і я був у захваті від можливості нарешті повернутися. Через безліч скасованих рейсів напередодні ввечері я запізнився, застрягши в черзі з тисяч людей, які ледве не пропустили свій рейс. Я відчайдушно телефонував батькам, сподіваючись знайти підтримку та пораду. На щастя, вони одразу відповіли, але нагадали мені, що замість того, щоб витрачати час на телефон, мені слід почати читати «Дуруд Шаріф». Будучи напруженим і розгубленим, я погодився. Я поклав слухавку і почав виливати своє серце на «Дуруд» . Інший пасажир, який запізнювався, благав офіцерів пропустити його, але один офіцер, який, здавалося, був відповідальним, прямо відповів: «Ніхто сьогодні не пройде через цю чергу». Тим часом я продовжував отримувати повідомлення від авіакомпанії про те, що «посадка скоро закриється».
З кожним повідомленням мій стрес зростав. Після кількох хвилин молитви (які тоді здавались годинами), незрозумілим чином офіцер викликав мене і запитав, чи є у нас пасажири з паспортами США. Моє серце було на межі вибуху. «Це означає те, що я думаю?» — подумав я. Я одразу ж підкинув свій паспорт у повітря. Потім вона викликала нас одного за одним і провела кількох із нас повз чергу до іншого віконця. Я бачив, як черга з буквально тисяч людей зникла за лічені секунди. Я знав, що це був Бог. Пройшовши кіоск, я помчав до літака і сів на борт прямо перед закриттям. Щойно я сів, я написав мамі: «Я сів в літак». Все, що вона відповіла, було: «Альхамдуліллах» (Хвала Аллаху).
Такі випадки допомогли мені знайти Бога в підлітковому віці. Але один випадок з мого дитинства назавжди закарбувався в моїй пам’яті. Історія про загублений гаманець. Хоча я був свідком цієї історії, найкраще її розповів мій батько, який пережив це на власні очі. Він розповідає:
Це був Рамадан 2015 року. Ми щойно переїхали до нового будинку, і того року Рамадан припав на літо — надзвичайно спекотне літо. Оскільки ми щойно оселилися, користувалися холодильником, який залишився від попередніх власників. За кілька днів після початку місяця він почав погано працювати. Знадобилося трохи часу, щоб зрозуміти: холодильник виходить з ладу. Їжа почала псуватися. А посеред Рамадану нам конче потрібно було його полагодити.
Я зателефонував другу, який працює у сфері систем охолодження й вентиляції, щоб дізнатися, чи зможе він визначити проблему й відремонтувати його. Під час першого візиту йому не вдалося розв’язати проблему. На другий раз він прийшов зі своїм сином. Але, на жаль, і тоді нічого не вийшло. Після шести візитів, на сьомий раз, я повернувся з роботи й побачив, що вони знову намагаються щось зробити. Я кинув гаманець і ключі на стіл і пішов допомагати. І нарешті, після кількох днів роботи, їм вдалося полагодити холодильник.
Пізніше того ж вечора, після іфтару (розговіння), я зрозумів, що не можу знайти свій гаманець. Я попросив дружину та дітей допомогти мені його знайти, але безуспішно. Ми почали молитися та шукати, але, обійшовши весь будинок кілька разів, його ніде не знайшли. Я почав хвилюватися; у гаманці були мої нові водійські права, всі мої кредитні картки та трохи готівки. Було вже пізно вночі, тому з важким серцем я ліг спати. Я пам’ятаю, як палко молився Всемогутньому Аллаху прямо перед сном. Засинаючи, я й гадки не мав, що стану свідком чогось неймовірного.
Мені одразу наснився сон, у якому гучний, потужний голос звертався до мене звідкись високо вгорі. Цей гучний голос просто сказав мені: «Твій гаманець у будинку». Я одразу прокинувся. Збентежений і трохи наляканий, я знову заснув. Знову почався інший сон, але цього разу мене охопив поштовх мужності, і я відчував, що це моя можливість благати Бога. Я почав благати Аллаха: «Де мій гаманець? Я не можу його знайти». Я продовжував питати Його, і врешті-решт той самий вражаючий голос проголосив: «Він у маленькій кімнаті». Знову я прокинувся, але цього разу був облитий потом. Я почав усвідомлювати, що Бог чує мої молитви. Збентежений і безпорадний, я знову заснув. Через кілька хвилин почався третій сон. Цього разу я знову шукаю Аллаха, благаю Його: «О мій дорогий Аллаху, де мій гаманець? Мені потрібна Твоя допомога. Я не можу знайти його без Тебе». Раптом я побачив видіння маленької прямокутної коробки. Я подумав: «Що це?» Тоді мене осяяло. Коробка — це не просто коробка, це шухляда. Шухляда у ванній кімнаті.
Я різко прокидаюся й розумію, що вже час сухуру (передсвітанкової трапези перед початком посту). Мені потрібен був свідок — хтось, хто підтвердить, що гаманець справді там, де я побачив його уві сні. Я мчу на кухню й знаходжу тещу. В запалі прошу її піти зі мною. Вона, трохи здивована, іде слідом до маленької кімнати, згаданої в сні — тепер я розумію, що це ванна кімната в нашому домі. Я підходжу до туалетного столика, відсуваю шухляду — і ось він, мій гаманець. Лежить саме там. Я не можу вимовити й слова… усе, що залишається — це дякувати своєму Господу.
У той час я не міг по-справжньому зрозуміти, що щойно сталося з моїм татом, але коли я подорослішав і озирнувся назад, я був вражений тим, як Бог знову і знову допомагав нашій родині. Такий досвід закарбовує любов Бога не лише до моєї родини, а й до мільйонів мусульман-ахмаді (мусульман, які прийняли Хазрата Мірзу Гулама Ахмада (мир йому) як Обітованого Месію та Імама Махді) по всьому світу. Ці історії про Бога допомагають нам, коли ми найбільше потребуємо Його. Випадки, коли Він обсипає нас Своєю божественною любов’ю та милістю. Нам пощастило бути свідками виконання Його обіцянки:
«Або: Хто відповідає знедоленому, коли він кличе до Нього, і усуває зло, і робить вас наступниками на землі? Хіба є бог, окрім Аллаха? Мало про що ви розмірковуєте?» (27:63)
Цей досвід не є унікальним. Кожен, хто хоче шукати Бога і прагне досягти Його, досягне Його. Річ не в тому, чи зможете ви досягти Бога, а в тому, коли ви Його досягнете.
Ці переживання — не унікальні. Кожен, хто щиро шукає Бога і прагне наблизитися до Нього, обов’язково Його знайде. Питання не в тому, чи ти зможеш досягти Бога, а коли ти Його досягнеш.
«Твоє згадування — це ключ до вирішення всіх труднощів.
Без Тебе все, що виникає в думках, — мука для серця.
Той, хто з покорою звертається до Тебе зі сльозами,
Знаходить знову своє втрачене щастя».
(Барахін-е-Ахмадія, т. 1, с. 22–23)
Про автора: Дяніш Малік — студент Джамія Ахмадія Канада.
Джерело: https://www.reviewofreligions.org/46840/3-dreams-that-convinced-me-god-exists/